Закон України №1525: чи потрібно особі-нерезиденту обов’язково отримувати докази на підтвердження того, що отримувач електронних послуг – суб'єкт господарювання – платник податку на додану вартість?
Відповідно до Закону України від 3 червня 2021 року № 1525-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо скасування оподаткування доходів, отриманих нерезидентами у вигляді виплати за виробництво та/або розповсюдження реклами, та удосконалення порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання нерезидентами електронних послуг фізичним особам» одним із можливих підходів до визначення особи суб’єкта – отримувача електронних послуг, є положення публічного договору (оферти) та/або анкети замовника – отримувача електронних послуг. У такій анкеті отримувач має зазначити свій статус:
1) юридична особа,
2) фізична особа – підприємець, яка є платником ПДВ,
3) фізична особа – підприємець, яка не зареєстрована як платник ПДВ;
4) фізична особа – не суб’єкт підприємницької діяльності.
На підставі цієї анкети особа-нерезидент зможе встановити категорію замовника та визначати необхідність нарахування ПДВ.
Зокрема, фізична особа – підприємець, зареєстрована як платник ПДВ, яка отримує послуги особи-нерезидента, може підтвердити факт реєстрації платником ПДВ шляхом надання інформації щодо свого індивідуального податкового номера платника ПДВ (таку умову доцільно передбачити у публічному договорі/оферті чи анкеті). Якщо ж індивідуальний податковий номер платника ПДВ не буде вказано, особа-нерезидент буде кваліфікувати отримувача послуг як фізичну особу – неплатника ПДВ. Місце постачання послуг при цьому визначатиметься так, як описано у відповіді на попереднє запитання.
Документом, який підтверджує факт постачання електронних послуг нерезидентом, є будь-який документ, що підтверджує факт оплати вартості таких послуг, у тому числі надісланий в електронній формі засобами електронного зв’язку.
