Село Шрамківка

ШРАМКІВКА – село Золотоніського району Черкаської області, центр Шрамківської сільської територіальної громади, розташоване на берегах малої річки Чумгак.

Площа – майже 25 кв. км, населення – близько 2530 осіб, 95% українці, мешкають також росіяни, білоруси, азербайджанці, євреї, грузини та ін. У 1956 році із окремих сіл та хуторів Шрамківки, Новошрамківки, Шелехівки, Полуботівки, Іванівки було утворене селище міського типу Шрамківка, зараз – село Шрамківка.

Шрамківка розташована у північно-східній частині Черкаської області за 95 км від обласного центру м. Черкаси та за 145 км – від столиці України Києва. Найближча залізнична станція – Кононівка Південно-західної залізниці за 5 км. Через Шрамківку проходить дорога загального користування державного значення Т-24-09 Драбів – Золотоноша, яка зв’язує її з містами Києвом, Черкасами, Полтавою, Сумами, Харковом, Черніговом та ін.

Село Шрамківка – одне з найдавніших у колишньому Драбівському районі. Воно, як і Ковалівка, виникла на городищі періоду існування Переяславського князівства, князі якого будували понад річкою Чумгак проміжну оборонну лінію між річками Сулою та Супоєм. Але напади степовиків стерли з лиця землі ті перші поселення. Вдруге на місці нинішньої Шрамківки життя виникло у 20-х роках ХVІІ ст. На одну з карт французький інженер Боплан серед багатьох тогочасних населених пунктів понад Чумгаком наніс і фортецю з невеликим посадом, назву якої В.Г. Ляскоронський не перекладає, але робить примітку, що вона відповідає Шрамківським хуторам кінця ХІХ ст. Найновіші дослідження історії заселення краю та графологічні спостереження не досить чітко видрукованої латинської назви дають підстави говорити, що попередником нинішньої Шрамківки була фортеця Жванчик (за попередніми даними неточно прочитана з карти назва Іванчук).

Визвольна війна 1648-1654 рр. теж стерла з лиця землі і фортецю і посад Жванчик. Але вже у вільному військовому степу, який належав Яготинській сотні Переяславського полку, оселився хутором козак Шрамко. Відтоді навколишні землі та ліс понад річкою почали називатися “Шрамковщина”. Шрамківським звався і шлях, який проліг через хутір між Пирятином та Черняхівкою і Яготином.

Протягом 1680-1723 років хутір міняв кількох власників, аж поки не був куплений д. Прохоровичем.

За переписом 1787 року в хуторі Шрамківському Переяславського повіту мешкало 121 чоловік казенних селян, козаків та кріпаків Петра Прохоровича. Існували також невеликі хутори бунчукового товариша Щербака та козака Бойка.

До складу нинішньої Шрамківки входять також колишні слобода Шелехівка, хутори Новошрамківський, Старополуботівський, Іванівка.

Слобода Шелехівка виникла після розгрому московськими військами повстання переяславських козаків у 1687 році. Хутір Старополуботівський засновано дещо раніше у період від 1648 до 1654 рр. дідом гетьмана України Павла Полуботка Артемом Полуботком. Побутує легенда, що саме в хуторі Старополуботківському народився майбутній гетьман України Павло Полуботок. Хутір Іванівка (колишній Томарин) виник незадовго до 1787 року внаслідок переселення трьох сімей кріпаків із с. Томарівки колежським радником Степаном Томарою. У 1787 році у хуторі Старополуботківському мешкало 147 душ казенних селян та кріпаків Якова Марковича і братів Славатинських, у Шелехівці – 81 кріпак Івана Марковича.

Під час селянської реформи 1861 року поміщики І. Лукашевич, О. Монякова та П. Данилевська (обидві доньки І. Прохоровича) відпустили на волю 117 ревізьких душ селян, наділивши їх від 1,3 до 1,7 десятин землі.

У 1889 році у Шрамківських хуторах, які належали до Коломицької та Ковалівської волостей, нараховувалось 106 селянських господарств з населенням 600 чоловік. У 1910 році у Шрамківці існувало 121 селянське господарство з населенням 726 чоловік. З кінця ХІХ століття у Шрамківці існувала земська двокласна школа. У 1910 р. нараховувалось 124 письменних, з них 5 жінок.

Шрамків’яни брали активну участь у подіях 1914-1920 рр. Повним кавалером Георгієвського хреста став М.Д. Гончаров – майбутній генерал-майор Червоної Армії. Влітку 1918 року у Шрамківці була сформована сьома сотня повстанців проти гетьмана П. Скоропадського, яка виступила на боці Директорії УНР і брала участь у боях під м. Переяславом (пізніше переформована у сьому роту червоноармійського загону).

У 1911 році між хуторами Шрамківським та Новошрамківським завершено будівництво цукрового заводу акціонерами Раковичем, Н.М.Рахленком, Катеринчем. Від залізничної станції Кононівка підведено колію. Розпочалося економічне зростання хуторів, що вже почали нагадувати одне село. Крім цукрозаводу, було споруджено “воловню”, де на відходах виробництва відгодовувалась велика рогата худоба, дев’ять будинків на 35 квартир для спеціалістів, бараки для робітників, контору, лікарню, будинок для управляючого цукрозаводом.

У 1912 році на кошти Пирятинського земства та Раковича споруджено нове приміщення школи. Порушувалося питання про будівництво церкви.

Події Першої світової війни, українсько-московської та громадянської воєн у 1914-1920 роках принесли багато шкоди Шрамківці. Якщо протягом виробничого сезону 1917-1918 років цукрозавод виробив за 132 доби 47760 пудів цукру, то вже у наступному – 20807 пудів, а потім і зовсім зупинився. Відновило свою роботу підприємство вже націоналізованим у 1921 р., пропрацювавши 9,2 доби та виробивши 4774 пуди білого цукру. Неподалік села восени 1920 року відбувся бій повстанського загону Івана Гонти з червоноармійськими агресорами, у якому загинуло близько 80 чол., у тому числі й організатор загону Іван Ждан.

Важкими для шрамків’ян були 30-і роки. Насильницька колективізація, так зване розкуркулення, політичні репресії вирвали із села кращих, працьовитих селян та робітників. Навколо Шрамківки зникли хутори, господарі яких були виселені у тундру Росії.

У 1937-1938 рр. були заарештовані і засуджені “трійкою” НКВС та Особливою нарадою НКВС СРСР за неповними даними її колгоспників та робітників, у т.ч. й директор цукрозаводу Т.Т. Гуля розстріляний.

У 1935 році навколишні хутори увійшли до Шрамківської сільської Ради. 548 шрамків’ян брали активну участь у Другій Світовій війні 1939- 1945 рр. 344 з них нагороджено орденами і медалями. 257 не повернулися з фронтів. Під час окупації Шрамківки фашистами з вересня 1941 по вересень 1943 року в селі діяла підпільна організація, яка мала радіоприймача та виготовляла листівки і розповсюджувала їх серед робітників та селян. У 1941 році на території цукрозаводу загарбники влаштували концтабір для радянських військовослужбовців, де перебувало 6 тисяч полонених, 330 з яких розстріляно та померли від ран. Тоді ж, у вересні 1941 року, у Шрамківці припинив своє існування 339 медико-санітарний батальйон 289 стрілецької дивізії. Важкопоранених та частину медперсоналу фашисти розстріляли. Відступаючи у 1943 р., окупанти частково зруйнували цукрозавод. Та в лютому 1944 р. відновлений, він вже переробив 133 883 центнери сировини і видав 3 859 цнт. білого цукру.

Із 3 жовтня 1944 року до листопада 1959 р. Шрамківка була райцентром Полтавської області. У 1959 році район було розформовано а села приєднано до Драбівського району, що потягло за собою закриття понад 20 підприємств, організацій та установ і призвело до скорочення майже 500 робочих місць. Із Шрамківки виїхало чимало спеціалістів, інтелігентів, висококваліфікованих робітників, а протягом 1959-1969 рр. – понад тисячу випускників середньої школи.

З 1995 року почав діяти щотижневий базар, відкрито 12 приватних магазинів, 3 – кооперативних, два приймальних пункти сільськогосподарської сировини, комунгосп, ДП “Шрамківський машинобудівний завод”, ВАТ “Більшовик”, склад нафтопродуктів, діють лікарня та фельдшерський пункт у Вишневому, дільнична ветеринарна лікарня, ВАТ “Шрамківське”, професійна пожежна частина, будинок культури, 3 бібліотеки.

Влітку 1918 року біля  Шрамківки було насипано пам’ятну могилу та встановлено хреста з портретом Павла Полуботка (знесені радянською владою). Нині у Шрамківці є пам’ятник загиблим воїнам у 1941 р., обеліск Слави на честь шрамків’ян, які не повернулися з фронтів Другої світової війни. Біля будинку культури встановлено погруддя Т.Г. Шевченка.

Із Шрамківки походять науковці В.Т. Кисельов, Г.К. Петрик, В.Д., Долготович, Ю. Б. Поздняков, О.О. Коба, із Вишневого – скульптор А.В.Галян.

• За матеріалами книги В.П. Щерби З туману віків і днів учорашніх. Історико-географічне дослідження, 2007